Нас знову НАДУРИЛИ! Подивіться що нам вписали в ціну на газ!!! За кого ми платимо?!!!

Новости

1 листопада 2018 року державний регулятор НКРЕКУ підняв на 23,5% ціни на природний газ для населення, довівши їх до нечуваної раніше цифри в 8550 грн за тис. куб.м. Жодного економічного обґрунтування такого кроку українцям надано не було. Та й не могло бути надано, оскільки зовсім нещодавно лунали переможні реляції про прибуткову роботу НАК Нафтогаз, і країна була вражена розмірами премій її менеджменту за перемоги на вуглеводневому фронті.

Замість пояснень, як корелюється заявлена ​​ціна з формулою ціноутворення на газ, населення почуло традиційні мантри про міфічний ринок газу, який існує десь у Європі, за межами території наших платіжок, і про наміри уряду використовувати надприбутки від підвищення цін на газ для оплати державного боргу. А оскільки «ринкова ціна» при наявності НКРЕКУ замість ринку — не більше, ніж міф для особливо наївних громадян, то останній аргумент про потреби погрузлої у боргах держави виглядає єдиним раціональним поясненням.

Незважаючи на масовану компанію по видачі населенню субсидій, запевнення в тому, що нічого страшного не сталося, багатьох не залишає відчуття, що народ знову обвели навколо пальця, і щось тут не те. Давайте спробуємо розібратися, чи має право держава діяти таким чином з громадянами, і в чому підступ.

Запевненнями про ринковий характер ціни на газ спікери уряду і НАК Нафтогаз намагаються переконати населення, що платежі за «блакитне паливо» — не більше, ніж традиційна економічна угода на ринку комунальних послуг. Послуга надана — її потрібно оплатити, а ціна носить виключно економічний характер, що диктується попитом і пропозицією. Той факт, що НАК Нафтогаз — монополіст, компенсується тим, що ціну встановлює не постачальник, а державний регулятор НКРЕКУ, який згідно зі ст. 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» метою свого існування як державної інституції бачить досягнення балансу інтересів споживачів і постачальників.

Справді, всередині ціни є витрати постачальника і розумна частка прибутку. На цьому економічне обґрунтування ціни закінчується. Що ж являє собою додаткова маржа, надприбуток, яку видобувають Уряд і НАК Нафтогаз з гаманців довірливих громадян? Щоб розібратися, спробуємо визначити її місце в структурі формальних інститутів України.

Само по собі надання послуги з постачання природного газу є компетенцією економічного інституту, і являє собою обмін інтересами між покупцем і продавцем, де продавець поставляє стандартну послугу. Ціна такого обміну розраховується НКРЕКУ за формулою, виходячи з витрат. Витратний метод її визначення — єдиний розумний алгоритм, який може застосувати регулятор у відсутності ринку.

Однак, раптово виникає додаткова маржа, яка знаменує новий стрибок ціни. Вона не зрозуміла і не логічна для стандартного функціонування механізму відомства.

Додаткова маржа, яка не входить в витрати і норму прибутку, не може бути включена в комунальний тариф, оскільки це виходить за рамки повноважень регулятора ринку. Ця додаткова маржа не має відношення до самої природи тарифу на комунальні послуги. Вона має відношення до функціонування зовсім іншого інституту — інституту податків і носить всі ознаки податку, а саме:

— Примусовий характер стягнення.

— Обов’язковість для всіх громадян.

— Безумовність його сплати.

— Встановлено суб’єктом публічного права (органом влади).

— Має єдину ставку — 19% за кожну спожиту тисячу куб.м. (Підвищення ціни на 23,5%).

— Цільове призначення — кінцевим одержувачем є державний бюджет для виплати боргових державних зобов’язань.

Ми виразно бачимо, що ці ознаки однозначно визначають нинішнє підвищення на газ для населення як введення додаткового непрямого податку на громадян, оскільки підпадають під класичне визначення «податок — це примусовий платіж, який держава вилучає з фізичних та юридичних осіб з метою фінансового забезпечення діяльності держави» . Таким чином, звичайна оплата в рамках угоди купівлі-продажу природного газу для потреб домашнього господарства перетворилася в додатковий податок для кожного споживача, і цей платіж надходить на рахунок комерційного підприємства замість бюджету.

Отже, ми маємо додатковий податок, який:

а) введений не законом, як того вимагає Конституція, а підзаконним актом;

б) вилучається на користь комерційної структури (НАК Нафтогаз), а в бюджет потрапляє опосередковано, через ланцюжок рахунків різних юридичних осіб, що є порушенням закону, оскільки ст. 6. Податкового кодексу України встановлює, «що податки є обов’язковий безумовний платіж до відповідного бюджету, что справляється з платників податку відповідно чинного законодавства»;

в) являє собою грубе порушення з боку НКРЕКУ ст.3 Закону України «Про Національну комісію, что здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», оскільки такою дією регулятор балансує не інтереси двох сторін (споживач — постачальник), а трьох (споживач — постачальник — Міністерство фінансів);

г) створює прецедент поєднання економічного інституту та інституту оподаткування, що може мати руйнівні наслідки не тільки для гаманців громадян, а й для держави в цілому, генеруючи ситуацію правового хаосу;

д) підняв питання про відповідальність Президента України. Будучи гарантом конституційних прав громадян, він зобов’язаний втрутитися в ситуацію, оскільки українців обклали додатковим податком в обхід Конституції. Ті, хто гучно стверджують, що Президент не повинен займатися комунальними тарифами, забувають або свідомо ігнорують той факт, що у встановленні тарифу на газ для населення, має місце грубе зловживання владою з метою введення додаткового (непрямого) податку в обхід конституційних норм.

Джерело