Крик душі українця: «Вирішили сьогодні сходити провідати друга азовця у військовий госпіталь…»

Новости

Вирішили сьогодні сходити провідати друга азовця у військовий госпіталь, що на вулиці Чехова. Подібний маршрут, нажаль нам добре знайомий вже не один рік, завжди проходили з однією зупинкою у продуктовому магазині, розташованому праворуч від головного входу. Купити фруктів, соку, йогурту, чогось солодкого, перед відвідуванням тобою побратима — штука звичайна, але обов’язкова й закріплена вже десь на рівні підсвідомості. Тільки от цього разу ціна за досить не великий набір продуктів різко змусила призадуматись. Розпитую про ціни :

— сік 2л 62 грн
— Банани 50грн/кг…

Питаю у продавця: ”Чому такі ціни , невже дійсно тому що ,знаходитесь одразу біля госпіталю?»

По ходу питання усвідомлюю що продавець тут нідочого і все на совісті безпосередньо власника магазину, але інерційну хвилю обурення все одно на себе бере бідося жіночка у синьому фартуху, з досить логічними, але на той час абсолютно байдужими мені словами: «Я тут нічого не вирішую».

На додачу лунає фраза «касового апарату немає, у нас тільки готівка». Залишаючи все майже придбане, з настроєм, який найкраще описують слова колишнього одногрупника інтроверта Кості — «ї*алось воно всьо конем хочу шоб половина світа здохли», іду з магазину …

Проходимо біля 50 метрів до наступного продуктового і бачимо, що банани там на 20 грн дешевші , пе*здець товариство гадаю собі ..

От так от, хтось збагачується на людях яким завдячувати повинен, а мені фраза «Комусь війна, а комусь мати рідна» з фраз тривіальних й вживаних у буденних розмовах про політику, набуває зрозумілих і чітко змальованих рис .
«Є*утсья коти» десь за 1200 кілометрів зажурливо сказав один мислитель побратим, «Як так то бл*ть»-водночас подумав собі я … й у задумі потопав до лікарні з мислею , що в скорім часі, повернувшись в цивільне життя- жити мені з такими людьми в одному місті — місті розмежованому на різні світи .

Ігор Фльорко