Puer

Ми будемо говорити про цю війну. Є війни, про які не говорять. Просто не люблять згадувати. Для радянських солдатів таким був Афган – війна програна, негероїчна, несправедлива. Для росіян – Чечня. Кривава, мерзенна м‘ясорубка, яку вони закінчили фактично програвши і погодившись платити данину клану Кадирова.

Та і багато ветеранів Другої світової, які воювали на радянському боці і бачили відношення командування до рядових бійців, теж не любили розповідати про це. Ті, хто бачив, як кладуть тисячі життів, щоб взяти місто не за військовою наукою, а «приказано к утру». Вони мовчали.

А українці будуть говорити про війну.

Так, тим, хто виживе, буде за ким – і за чим – сумувати. За друзями, що не повернулися. За зруйнованими будинками, де пройшло дитинство. Згорілими вулицями, на яких був той самий поцілунок, який не забути до скону. За спокоєм та наївністю. За тим, щоб не перевіряти підвал, коли знімаєш квартиру. За тим, що колись біля кроваті не стояв автомат.

Але ми будемо згадувати наші перемоги. Наші спільні бої. Нашу спільну роботу. Жарти про Чорнобаївку. Сумських трактористів. Момент незрівнянного, неймовірного героїзму нації. Момент, коли одна країна – не найбагатша і не найбідніша, не найхолодніша і не найтепліша – змінила увесь світ за лічені дні.

Ми будемо говорити про це. Тому що наша війна не загарбницька і не позорна. Вона героїчна. І всі ви, хто читає це – герої. І вам є що згадати. І ще буде багато історій.

І ви будете плакати і сміятися. Сумувати і співати від щастя.

Коли ми переможемо, ми будемо говорити про цю війну.

Юрій Гудименко