Puer

Захисник виїхав на ротацію ще до повномасштабного нападу Росії

Морпіхи з підрозділу 36-ї бригади, яка опинилася в блокадному Маріуполі, виходять на зв’язок раз на кілька діб. Їхні рідні фактично “прив’язані” до телефону — в очікуванні звістки від рідних і з надією на те, що вони залишаються живими.

За словами дружини командира підрозділу Сергія Волинського (“Волини”) Руслани, часом від чоловіка приходить лише “+”, але навіть такої звістки їй вистачає.

Про особливості спілкування з чоловіком під час оборони “Азовсталі” жінка розповіла в інтерв’ю “Голосу Америки”.

За словами Руслани, все, про що зараз виходить думати, — винятково Маріуполь. Будь-які молитви та прохання до бога зараз стосуються лише бажання побачити чоловіка Сергія живим і вийшли з оточеного заводу.

“Я постійно чекаю, коли він напише, — зізнається жінка. — Іноді він просто надсилає “плюсик” і все, без подробиць. І я видихаю на певний період, до наступного повідомлення”.

Маріуполь залишається у центрі уваги не лише України, а й світового суспільства  

Поговорити виходить набагато рідше, ніж отримати смс. Іноді Сергій виходить на зв’язок раз на пару тижнів, але триває дзвінок лише кілька секунд.

Як пояснює Руслана, морпіх використовує цю коротку нагоду не для отримання новин, а щоб почути голос її та їхнього сина.

Також дружина легендарного командира морпіхів зазначає, що не знає жодних подробиць про перебування чоловіка на “Азовсталі”. Будь-які дані їй доводиться дізнаватися, як і більшості, зі ЗМІ та інтернету.

“Він каже просто: живий, здоровий, все гаразд. І лише від інших джерел я дізнаюся, що там все складно, — розповідає Руслана. — Я наразі, чесно, не знаю, що вони їдять і скільки разів вони їдять. Один раз на день? Раз на два дні?”

Понтифік пообіцяв, що зробить все можливе і молитиметься за бійців “Азову”  

При цьому вона наголошує, що за будь-якої можливості нагадує чоловікові — обов’язково його дочекається. Також обіцяє, що після повернення Сергія вони обов’язково втілять у життя більшість бажань та мрій, що накопичилися до війни.

“Він щоразу перед від’їздом каже: “Я ненадовго, я швидко впораюся і повернуся”, — згадує Руслана Волинська. — Цього разу затягнулося це “швидко”. Ми чекаємо його дуже сильно, ми віримо, він повернеться живим і здоровим. Він обіцяв”.