Puer

Ми з Тарасом вже 10 років у шлюбі. У нас двоє дітей: синові – вісім років, а дочці – три. Ми живемо у двокімнатній квартирі, яка мені дісталася від бабусі. Квартира була дуже запущена. З ремонтом мені в основному допомагали батьки.

На свій ювілей я чекала від чоловіка якогось сюрпризу, думала, що він мене здивує. Квіти Тарас мені ніколи не дарував, вважав, що це пуста трата грошей. Але я думала, що принаймні на 35 років він зробить мені приємне. Я хотіла відзначити день народження у ресторані, але чоловік запропонував пікнік на природі. Та найбільше мене здивував подарунок коханого. Це був звичайний набір креманок.

– А що? – сказала мені подруга. – Ти хотіла романтики після стількох років? Готуй десерти!

Я не влаштовувала сцен, навпаки – подякувала за подарунок, хоча знала – мій Тарас міг придумати і щось оригінальніше. Через місяць був день народження у свекрухи, не кругла дата. Я особливо не заморочувалась з подарунком, бо в цьому питанні довіряла чоловіку, адже йому краще відомо, що любить його мама.

Свекруха не святкувала день народження, але ввечері запросила нас з чоловіком до себе. Після роботи Тарас заїхав по мене, по дорозі я спитала його, чи не забув він про подарунок. Я була дуже здивована, коли Тарас вручив свекрусі конверт, а там – путівка у Трускавець на три тижні. Я аж рот відкрила від здивування!

– Мені – якесь скло? А матері – дорогий відпочинок?

– Мама має бути на першому місці! – вступилась за мого Тараса свекруха.

Невже моє місце тільки на кухні? Маю бути лише прислугою, вихователькою? Я засумнівалась у почуттях чоловіка до мене. Думала, що я у нього вартую більше. Таке ставлення відбило в мене охоту щиро виконувати свої сімейні обов’язки. Чи, може, я щось перебільшую?