Puer

Сиджу біля пам’ятника королю Данилу, чую: “- Нє, бля**, реально є*анутий город, сука, забухать, на*уй, нє дают, ето пі*дєц полний. – Та пі*дєц, підори гнойниє, как тут вообщє жить?”, – не говорять, а майже кричать двоє молодих чоловіків (на вигляд – 25-27 років).

Думаю: “ось таке мене реально бісить, треба щось казати”.
Кажу:
– Слухайте, якщо вам тут погано, то чому ж ви не залишилися у своєму “бухлограді”, а приїхали до мого міста?

Запала тиша. Перервав її худий гопник зі шрамом на щоці:
– Сиш, очкарік, нариваєтся.
– Ти страх потєрял? – додає гопник номер 2.
– Я поставив логічне питання.
– Ето х*йня.
– Ти поводишся по-ідіотськи.
– Всьо, сука…

Встає.
– Ну підходь, гнида.
Теж встаю.

Встає інший гопник.
– Хлопці, та якщо ви такі вже круті, то давайте – у воєнкомат, і покажіть себе на фронті, а чоловік правду каже: не подобається, то їдьте до себе, і там заливайтеся горілкою хоч постійно, – говорить приємна жінка, на вигляд – приблизно 55 років.
– Ладно, пойдьом, – говорить худий гопник. – Всє оні єб*нутиє.

І не кажіть мені, будь ласка, що я – проти переселенців, чи що такі посили не на часі.
Проблема є!

І я про неї говоритиму! Замовчування – шлях до прийняття і консервації…
Я – проти гопоти, якої у Львові, на жаль, більшає.

Таким треба відразу ж вказувати на їхнє місце.
…Інакше завтра вони залякуватимуть нормальних людей, наших дітей…

Serhii Bryhar