2 Жовтня, 2022 12:14 pm

Бухарест-2008 – то і був наш Мюнхен-38. Данке, фрау Меркель. Мерсі, мс’є Саркозі

Слово “поц” походить з ідиш чи з німецької? Якби не заява міністра фінансів Німеччини, прізвище чиє забув і гуглити не хочу, про те, що він проти ембарго на купівлю російських енергоносіїв. Герр міністр каже, що це втрата добробуту. Щоб тобі жилося, як у Бучі з Гостомелем. Ну хоч би день інший для заяви вибрав, чи що?

Отут і пригадалося, що саме у ці квітневі дні 14 років тому у Бухаресті відбувся вікопомний саміт НАТО, де перед нами широко розчинили двері, але сказали не заходити. Через поріг тільки зазирати, а переступати – зась. Головну роль у відмові нам в ПДЧ зіграли канцлерка Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Ніколя Саркозі. Так вони хотіли підлизатися до Путіна. Дас іст зовсім не фантастіш.

Україна, звісно, довго чухала потилицю, поки усі наші сусіди вскочили до НАТО в той час, коли думка Росії нікого не цікавила. Лише в травні 2002 року тодішній секретар РНБОУ Євген Марчук сподвиг Президента Кучму ухвалити рішення, в якому містився натяк на бажання України приєднатися до Альянсу. (Вдячний Марчуку, царство йому небесне, за те, що долучив тоді до підготовки першої програми з формування громадської думки на користь НАТО). Незаслужено холодний душ, який 2002 році влаштували Кучмі на саміті в Празі поставив процес на паузу, аж поки його 2007 року не поновив Президент Ющенко. Долаючи спротив і проросійської опозиції, і своїх політичних партнерів, він забезпечив подання офіційної заявки на отримання ПДЧ, з якою і поїхав до Бухаресту.

Будапешт з меморандумом давно стали для нас негативним символом. Але Бухарестський саміт, який по формі напустив чимало словоблуддя про нашу євроатлантичну перспективу, віддалив її від нас у часі далі, ніж Господь Землю Обітованну від Мойсея.

Для нас Бухарест-2008 став аналогом Мюнхену-38, ми збагнули лише потім. Путін на той час на тлі злету цін на нафту вже розкинув пальці віялом, і на Мюнхенській безпековій конференції 2007 року відверто оприлюднив свої реваншистські плани.

Замість того, щоби забити на сполох і розробити план протидії, Захід вирішив умиротворити Путіна. Чемберлен та Далад’є почастували Гітлера Судетами, а Меркель та Саркозі вирішили заблокувати вступ України та Грузії до НАТО на догоду Кремлю. “Не прошло и года”, як Росія напала на Грузію. Санкції, впроваджені проти РФ нині далеко не пекельні, бо пекло, погодьтеся у нас, а не в Московії. Але от для серпня 2008 року, коли росіяни готувалися захопити Тбілісі, – вони були б в самий раз. Тоді вони би зупинили би агресора на перших його кроках, не дали би йому безкарно набратися такої силу, яку він має тепер.

За майже 40 днів війни ми так і не почули, як же пані канцлерка оцінює свою східну політику, яка обернулася для України кривавими жнивами скорботи. Може, десь щось і сказала, але яке це має значення тепер?

Прогрес України за 14 років від Бухаресту вражаючий. Напевно, наша армія в НАТО найсильніша – найвищий рівень відповідності будь-яким стандартам, до яких нікому не дотягнутися. Наша армія – єдина на весь величезний трансатлантичний простір, яка не боїться НАТО. А НАТО не приховує, що найбільше страшиться зіткнення з Росією. Московія це ж не Сербія, воювати з нею – діло серйозне.

За 14 років після саміту багато води утекло. І в Димбовіці, на берегах якої стоїть румунська столиця, і в паризькій Сені, і в берлінській Шпрее. Але за ці 14 років омріяне членство не стало ближчим. І навіть військове диво на Дніпрі, яке Україна щойно продемонструвала ошелешеному світові, навряд чи зламало опозицію низки країн вступу України до НАТО.

Українці все ще платять життями за ідею вступу до НАТО. Але НАТО не готове вмирати за Україну. Окремі країни Альянсу надають нам величезну допомогу, за що низький уклін. Але як оборонний союз блок умив руки. Має на те усі підстави, ми самі в дев’яності роки не сіли в той потяг, коли посадка була вільна для всіх охочих.

Але чи уявляє хтось з нас теперішнього канцлера ФРН, який у відповідь на питання, так чи бере він Україну до НАТО не просто вигукує ja-ja, але і впевнено голосує за на найближчому саміті? Отож бо і воно. Realpolitik – ще одне з кількох німецьких слів, які я знаю.

Олег Медведєв

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *